Швидкокрилий вітре, чародію рвійний,
Стрілою човен мій неси вперед, неси,
А ви, громади-хвилі, владний вир краси,
Мені не заступайте шлях мій трагедійний!
Тепер я йду наосліп. Вогник чудодійний
Зорі моєї згас і зник той чар яси,
Що я для нього жив. О доле, пронеси
Мене крізь морок ночі темний, безнадійний!
І сотвори, благаю, чудо із чудес —
Пошли мені в утіху зірочку з небес,
Бо ти таки сама, здорова бувши, знаєш,
Що справді я не жив, а колотився вік,
То може хоч тепер ти якось так подбаєш,
Щоб я, хоч крихітку пожив, як чоловік.
Петро Косенко, 1985