Не йди в життя, мій сину, втертим шляхом Креза,
Тримайся віддалік користолюбства мзди,
Не лізь і в знать — собі не наживай біди, —
То з діда-прадіда чужа для нас трапеза.
Нікого й не суди, бо осуд гірше леза
Оскардженого всує зранить назавжди,
Неправди і за батька свідчити не йди,
Бо наговір — це Юдина лиха імпреза.
Не для наживи ми приходимо на світ,
Не ради почестей ллємо щоденний піт
У вирі пристрастей, обману й колотнечі.
Ні, ми приходимо для іншої мети:
Покласти біди німічних собі на плечі
І їх без нарікань усе життя нести.
Петро Косенко. Присвячено синові. 1984