Герої не вмирають — ними спекулюють,
Їх іменем плетуть новітні канчуки,
Їх іменем наповнюють концентраки
І святощі віків їх іменем руйнують.
Герої також не линяють — їх малюють
«Народом люблені проводирі-батьки».
Під тою вохрою геройські кістяки
З могил «улюбленцям народним» аплодують.
І от якби отак одного дня колись
Оті прославлені герої піднялись
І глянули на світ, вони померли б вдруге
Від несусвітніх, їм приписаних, ідей
І прокляли б за те суспільство недолуге,
Що пам’яттю про них обманює людей.
Петро Косенко, 1985