Африканська народна казка
Нігерія
Діти, послухайте казку про воду Ладі.
Жив собі мисливець,та й побудував він у лісі хатину. Його дружина народила йому двох діточок. Жила родина мисливця в мирі та злагоді, доки настав час старим помирати. Померли батьки, і діти залишилися одні-однісінькі на всім білім світі.
Жили вони у батьківському домі, і коли хлопець ішов на полювання, то замикав двері, і сестра залишалась удома сама. А коли повертався з полювання, то гукав:
— Фатісмато! Фатісмато! Одчиняй-но двері!
Коли дівчина чула ті слова, вона відчиняла двері, і хлопець заходив до хати.
Якось гієна підслухала, що каже брат сестрі, і одного дня, коли хлопець пішов на полювання, вона підкралася до хатини та й завела:
— Фашміто! Фашміто! Одчини-но двері, пусти мене до хати!
А дівчина й каже:
— Ні, не відчиню. Я знаю, хто ти. Ти — гієна, бо шепелявиш!
Як прийшла гієна, так і пішла собі геть. Вирішила порадитись із левом. Той усе знає, все вміє. Знайшла лева та й попросила якихось ліків, щоб позбутися шепелявості. А той і дав. Вона й вилікувалась.
Приходить назад до хатини та й знову:
— Фатісмато! Фатісмато! Одчини-но двері, пусти мене до хати!
Дівчина й відчинила двері. А гієна схопила її, проковтнула та й зникла в лісі.
Увечері повернувся брат додому з полювання. Став перед дверима та й загукав:
— Фатісмато! Фатісмато! Одчиняй-но мені двері, пусти мене до хати!
Але ніхто не відгукнувся, в хаті стояла мертва тиша. Він знову загукав, і знову марно. І знову гукнув, та б цього разу марно. Штовхнув він двері, вони й розчинились. Хата була порожня, сестри ніде не було.
Узяв хлопець тикву, поставив її на голову та й пішов шукати сестру. Ішов він, ішов та й прийшов до гієнячої печери. Біля печери лежали сестрині коралі, спідниця.
«Ось хто винен! Це гієна вкрала мою сестру», — здогадався хлопець. Але не зупинився коло печери, пішов далі.
А далі було озеро Ладі. І всі дикі звірі приходили сюди пити воду. Більше ніде не було води в усьому лісі. Прийшов хлопець на берег, став на коліна і занурив тикву у воду. А тиква та була чарівна — вона забрала всю воду з озера, й краплини не залишилось. Заліз хлопець на дерево та й став чекати.
Аж ось іде табун слонів. Дуже хочеться їм пити, а води в озері — ані краплини! Хлопець і гукає з дерева:
— Скажіть мені, хто вкрав мою сестру, я й поверну воду в Ладі!
А ватаг слонів відповідає:
— Немає серед нас того, хто з’їв твою сестру.
Сказав та й ліг на землю, й усі інші слони також полягали.
Аж ось іде череда буйволів. Хлопець і гукає з дерева:
— Куди це ви, буйволи, йдете?
А вожак відповідає:
— Хочемо напитись води з Ладі!
А хлопець:
— Нема води в Ладі. Вся висохла. Але я поверну воду в озеро, коли ви мені віддасте того, хто з’їв мою сестру.
А вожак:
— Нема в нас нічого, крім спраглих шлунків.
Сказав та й ліг на землю, і всі буйволи також полягали.
Звірі йшли до озера одні за одними. Кожного разу хлопець питав про свою сестру і кожного разу одержував ту саму відповідь.
Отак зібралися коло озера всі звірі, що жили в лісі, усі, окрім гієни та її сім’ї. А їх же теж мучила спрага, тож і вони прийшли до озера.
А хлопець з дерева:
— Куди це ти, гієно, йдеш?
А гієна:
— Хочу напитися води з Ладі.
А хлопець своєї:
— Нема води в Ладі. Вся висохла. Але я поверну воду в озеро, коли ти мені повернеш сестру.
Мовчить гієна. Не знає, що й казати.
А хлопець знову:
— Ти мені віддаси сестру, а я поверну всім воду Ладі.
Три рази повторив він свою умову, і тричі промовчала гієна. А леву усе це набридло. Він помирав од спраги і не міг терпіти далі. Розлютований звір кинувся до гієни, розірвав її навпіл, і всі побачили дівчину.
— Забирай свою сестру, — сказав лев хлопцеві.
І хлопець вилив з тикви усю воду Ладі. І озеро знову стало озером.
А брат із сестрою пішли до своєї хатини.