Никополю присвячується
Моя душа — мозаїка мільйоногранна
І кожна грань у ній окремий дивний світ.
В таємних цих світах душі моєї міт
І в кожному із них фантазія спонтанна
Я бачу видиво: безмежна даль буранна,
В ній зір незчисленних незбагнений політ,
Калейдоскоп небес — чудесний вогнецвіт —
Міняється, горить і красить край екрана.
Я зачарованй: в екрані дивнім тім
То темнім, то блідім, то грайно золотім
Ввижаються мені немислимі палітри:
На них старий Дніпро, ряди струнких тополь,
Микитин Ріг, його Святопокровські митри
И хрести, хрести, хрести понівечених доль…
Петро Костенко, 1994