Я виріс на Дніпрі, в Микитиному Розі,
Де наш Богдан збирав розбурхані полки.
Сьогодні в тих степах і Байди, і Сірки
Затягують очкур в кріпацькому колхозі.
Чи в спеку під дощем, чи взимку на морозі,
Чи правлять короновані, чи босяки,
Віками дурені сумирні кріпаки,
Вони бредуть, мов ті воли, в чужім обозі.
І диво: гамірний обозний скрип і шум
Породжує в степах якийсь зловіщий сум,
Що з року в рік щодень кривавою сльозою
Спадає на журний кріпацький переліг —
Тут грім страшний колись ударить і грозою
До боротьби пробудиться Микитин Ріг!
Петро Косенко, 1984