Я чув колись давно, як говорили люди
Про тих, що без душі, вікуючи, живуть;
Неправда, думав я, того не може буть
Невже на світі справді є такі маруди?
А може, я гадав, то все лиш пересуди
І звичайнісінька пліткарська каламуть?
Хто здібний в порожні пройти життєву путь
І не скотитися на саме дно облуди?
Отак, міркуючи, я став на шлях шукань,
Йдучи ним до кінця несхибно без вагань,
Поки не піднялася таємниць завіса —
О, як заплутана трагедія людська!
Душа бо є у всіх — чи від Творця чи біса —
Вона є в кожному із нас, але яка?
Петро Косенко, 1984