Свій трудний, довгий вік різбар прожив аскетом
Не був одружений, не знати чи й любив,
Літами безупинно день і ніч різьбив
Старанно, пристрасно і з дивним пієтетом.
Зужитим молотком завзято, мов кастетом,
У вічних пошуках дивак граніт дробив;
Якби йому в трудах Творець не пособив,
Умер би мрійник не оспіваний поетом.
Та раз одного дня під вправним долотом
В іскристій брилі ожила, немов фантом,
Казкова статуя краси — дивацька мрія.
Мистець, ридаючи, до каменю припав:
«О, як тебе кохав я, як тебе леліяв
І як усе життя на тебе я чекав!»
Петро Косенко, 1984