Щоб утвердити послух, лютий цар всевладний
За грати Слово посадити наказав.
Та тільки за крилатим засув забряжчав,
На землю опустився морок непроглядний.
І враз кошмар і страх, гнітючий і безладний
Людей жахливими видіннями скував.
На радощах велитель руки потирав,
За спокій і порядок тішився докладний.
Однак тюремники біди не встерегли:
Святкуючи свої заслуги, запили,
І Слово випурхнуло в двері неприкриті
Та й знову стало людям істину гласить
Псарі ж своїм мучителем за шкоду биті.
Взялися за нарід, щоб Слово заглушить.
Петро Косенко, 1985