Каракас, завжди всміхнений, сяйний і гожий, —
Як лепсько в нім зжились адобе і бетон!
Стрункий до неба знявся красень пантеон,
На дивний обеліск віків минулих схожий.
Дивлюсь на вічність я, в цім світі перехожий:
Горить на бані хрест, немов новий дублон, —
Навіки тут спочив Libertador Simon
Безсмертний у віках небес посланець Божий.
Згорів за рідний край Болівар в чужині
І був похований в позиченій труні,
Та в славі прахом повернувсь на батьківщину.
Коли ж наш Сймон, перемігши вічний сон,
У славі вернеться на вільну Україну
В заслужений, величний, рідний пантеон?!
Петро Косенко, 1979