Гримить театр, буяє в шалі несумірнім
У хрипі пузанів ї їх помпезних краль,
Їх тішить дивне диво — молодий скрипаль
Звивається, горить в рондо шаленно-спірнім.
Іще один пасаж і в сі-бемоль чарівнім
Завмер музика. Вмить чудова пастораль
Знялася з чуйних струн і полетіла в даль
Навіки в просторі згубившись неозірнім.
Спускається завіса, скрипка завмира,
Німіє зала. Раптом — браво! Біс! Ура!
Та чародій вже зник. Шкода його шукати!
В гірких сльозах він біг на самий край землі —
У нього з голоду померла вчора мати
У товстунами пограбованім селі.
Петро Косенко, 1979