Немилосердний час жнива свої збирає,
Як здирщину збирав колись монгол-баскак —
Не тільки роки — так надію цей варнак
Душі невтішної останню відбирає.
Як злодій уночі потиху забирає
Останній в бідака припасений глевтяк,
Так непомітно, крадькома і цей відьмак
Нас без жалю до тла, до нитки оббирає.
Немилосердний час — жорстокий життєлам —
Нещадно старить всіх, та не старіє сам
І пилом забуття безперестанку криє
Перейдені стежки і дурня, й мудреця.
Тому то справді з нас ніхто не розуміє
Початку нашого і нашого кінця.
Петро Косенко, 1986