Надії Черевик
Сонет № 1
Моряк семи морів, я їх перетинаю
У пору спокою і в пору бур жаских.
На прю зі смертю йду без острахів яких
І чисті небеса я день і ніч благаю
Утішити печаль болючу до безкраю
Скитальських днів моїх несказано гірких,
Уволити від пут самотности тяжких
І збавити мене від згубного відчаю.
Закинутий судьбою за життєвий борт,
Я вічно волочусь світами з порту в порт,
Щоденно кленучи мою осамотнілість.
Заступники морів! Молю вас: не лишіть
Без помочі мою на одрі слабосилість
І чарами надій мене не обійдіть…
Сонет № 2
Не раз вітрильник мій, пошарпаний вітрами,
Лежить безпомічно на лоні мертвих вод,
Та раптом ввись зривається без перешкод
І блискавично мчить до божеської брами
І вмить спадає в прірву, і чимдуж ярами
Зеленопінних хвиль пірнає в тиховодь,
І знов здіймається, і прогне побороть
Стихію дикої морської панорами.
А стихне вітровій над морем чорний плес
І зорі заблищать із висоти небес,
Я кличу суджену в нестерпному стражданні:
— Хоча на мить одну єдину замаяч!
А море гомонить в знеможенім зітханні: —
Вона завжди з тобою… Не горюй, не плач…
Сонет № 3
Дивуються моря: чом довгими літами
Брожу по світі я самотній день день у день
Чого шукаю я? Яких я жду знамень
На стежці мук моїх усіяних хрестами?
І враз із далини ледь чутними устами
Мене якось збудив казковий чар пісень.
У нім долинули слова благословень
Із берегів Дніпра. І давніми світами
Моєї юности мене очарував.
— Чому, скажи мені, ти духом підупав?
Та ж суджена твоя в твоєму серці, сину.
Ти слава й честь її навіки і віки!
Хто, хто, повідь, тобі замінить батьківщину?
Чи за Дніпрові десь рідніші є зірки?
Сонет № 4
І я чимдуж стискаю серце бунтівливе,
(А море скаженіє, піниться, гримить!),
Стискаю п’ястуки і в цю жахливу мить
Гроза у хвилях топить небо клекітливе.
І знову чую я післання гомінливе
Крізь бурю, що пожерла радісну блакить:
— Вітчизна понад все! Це та єдина нить,
Що в’яже з вічністю безсмертя горделиве
Тих дочок і синів, що в славі полягли
За горду незалежність рідної землі,
За честь її і славу, за святу свободу.
Розправ же крила й ти! Коли ударить дзвін,
Чимдуж лети на захист власного народу
Від Сяну срібносяйного по тихий Дін!
Сонет № 5
— Готуйся до борні! Перемагай бадьоро
Найбільші заборола на твоїм шляху!
На повен зріст вставай! Іди і без страху
Крокуй на полі бою переможно й споро!
Готуйся повсякдень і повсякчас, бо скоро
Бентежний вдарить дзвін в тривожну ніч глуху
І враз твоя земля тебе, свою криху,
Гукне за неї стати в правий бій суворо.
І де б ти не блукав, який би буревій
Не гнав по гаванях чужих кораблик твій,
Ти мусиш вистояти й найстрашніші грози!
А вдарить грім і грізно заблищать шаблі,
Ти рятуватимеш від смертної загрози
Безсмертний чар свободи славної землі!
Сонет № 6
Благословенна мить чудесного прозріння!
Тебе приймаю я, моряк семи морів,
Як одкровення. В нім я, вигнавець, уздрів
Правдивий смисл мого життєвого горіння.
Фантастика мого казкового спасіння
В смертельнім гурагані неблизьких країв!
Я в тих краях страждав, я в тих краях горів,
Я в тих краях відчув і власне воскресіння!
І з ним призначення своє я зрозумів —
Бодай на мить одну вернутися домів
І поклонитись низько в ноги батьківщині,
Щоб заглушить по ній болючий серця щем,
А буде я помру далеко на чужині,
З’явитися хоч раз над нею журавлем…
Петро Костенко
Секстет «Моряк семи морів» написаний в 1997 році