Вінок сонетів
Сонет № 1
Завзятий виноградар все життя трудився,
Як той біблійний Ной із заступом в руці.
У нім з народження десь на самім денці
Палкий, нестримний гін до праці поселився.
Він змалечку старався, думав, пильно вчився,
У щонайменшім винограднім пагінці
Вбачав незнаний світ, як в дивнім промінці,
Що з висоти небес іспоконвік струмився.
І з часом роботяга істину ствердив:
На цьому світі не існує жодних див,
Їх треба сотворити власними руками.
Хто мав коли який пожиток з дерези?
І вирушив старатель Божими стежками —
Він виноградної шукав суперлози.
Сонет № 2
Він виноградної шукав суперлози,
Щоб мир обдарувати рідкісним нектаром
І ощасливити поживним райським даром
І кам’янисті гори, і пухкі низи.
Та щоб сумніші із сумних — мули й ксьондзи
Чи проповідники сухі — жили не даром,
Щоб причастилися хоч раз янтарним чаром
І вздріли ними ж пропаговані ази.
Щоб діткам на смачний пиріг були родзинки,
Хрусткі, солодкі і пахучі лагоминки,
Трудящий виноградар не жалів камзи.
Завзятий і твердіший від твердої криці,
Об’їхавши розсадники і торговиці,
Лози він накупив і висадив вози.
Сонет № 3
Лози він накупив і висадив вози,
Горюючи ввесь вік, неначе той невільник.
Щоденна праці, наче в церкві богомільник
Він товкся й цілував небесні образи
Усіх святих, щоб кожен з них у час грози,
Посухи чи потопу, як його прихильник,
І, як надійний, певний в добрім ділі спільник,
У Бога вимолив для нього ті призи,
Якими наділяє він лише трудящих —
Здоров’я і в трудах тяжких плодів найкращих
Для слави Божої на небі й на землі.
О, як він працював, як гаряче молився,
І як старався він у цьому ремеслі,
Та все без успіху, хоч як би він не бився.
Сонет № 4
Та все без успіху, хоч якби він не бився,
Хоч як би не пушив удобрені грунти
Хоч як би не садив хто-зна які сорти,
Та виноград не ріс, неначе прогнівився.
Бідака з розпачі науці поклонився —
Приїхали знавці йому допомогти
І серед маси лоз найкращу віднайти,
Та виноград не ріс, немов заноровився
І виноградар засмутився. Що робить?
Куди податися? Хто ладен пособить
Йому в його біді, щоб якось уродився
Такий омріяний літами виноград?
Де ж, де спасіння? В чому таємниця вад?
Він марив успіхом, за усміх він молився.
Сонет № 5
Він марив успіхом, за успіх він молився
Він ревних молитов безсилів і дубів,
Тяжкою працею гасив безсилий гнів
І знову в молитвах з покорою хилився,
Щодень із рискалем побіля лоз возився
Канави поправляв, рівняв ряди стовпів,
Виполював дощенту рештки бур’янів,
І так з нав’язливою думкою зріднився,
Що він таки успішно дійде до мети,
Хочби і довелось кістками полягти,
Він перемеле, переборе всі напасті
Чи з кременю пекельного, чи з рогози –
За успіх вирішив він все життя покласти,
Для нього не жалів ні праці, ні сльози.
Сонет № 6
Для нього не жалів ні праці, ні сльози,
Горів для успіху в житті своїм безпліднім
І на шляху своїм життєвім незавиднім
Бажав єдиного — під небом бірюзи
Уздріти виноградом сповнені тази
І чарувати світ вином його дорідним
Та полем походжати багатющим, рідним
Під звуки рідної веселої кози,
Щоб мир признав його старання і заслуги,
Щоб недруги його і друзі недолугі,
А серед них найбільші дурні-комизи,
Побачили, що він не був ледачим сплюхом.
А виноград вродив — трудар піднісся духом,
Та дивно: кожен плід приносив смак бузи.
Сонет № 7
Та дивно: кожен плід приносив смак бузи,
Хоч страдник і впадав над нивою журною,
Хоч він і уповав молитвою гучною
До себе прихилити неба терези.
І знову з’іхались друковані тузи,
І знов… Та тільки експертизою смішною
Так підлатались базаринкою хмільною,
Що… поміняли між собою картузи.
Не помогло ніщо — ані труди, ні сльози,
Ні молитви гучні, ані знавців прогнози
Печальний виноградар з горя в морі сліз
Із тими мріями життя свого простився,
І, зрозумівши, що помер його девіз,
Не сперпів трудівник — у ямі опинився.
Сонет № 8
Не стерпів трудівник — у ямі опинився,
І кинулися враз на нього пліткарі:
Він ледар змалечку, він з ранку до зорі
Без діла все життя бозна де волочився…
Та він книжки читав… Та в церкві не хрестився…
Та в нього з хати не вилазять знахарі…
От через те, галасували гробарі,
Зарозумілий виноградар і зашився…
За гордість, мудрували, Бог його скарав
І винограду бажаного не давав
Та й положив його в заслужену могилу.
Та скоро стихли вигуки тих буфонад —
Чарівний, в блискітках брильянтового пилу,
Нараз, як по знаку, вродився виноград…
Сонет № 9
Нараз, як по знаку, вродився виноград
І приголомшив світ такою новиною.
Невже, невже це правда? Лавою квапною
Посунули невірні вздріти дивоспад.
І правда: на стовпах рівнесенько підряд
Звисають дивні грона лавою рясною
І, гейби усмішкою сонця чарівною,
Дивують пліткарів папуговий парад.
Та якже бути без Хоми в такому ділі?
Знайшовся й тут такий: «Ці ягоди спізнілі
Для нас в собі ховають силу грізних вад
І нам загрожують отрутою своєю…»
Тим часом янгол з неба линув над землею
І райськими плодами вкрив невдахи сад.
Сонет № 10
І райськими плодами вкрив невдахи сад,
Де разом з виноградом, як в одній родині,
Росли і яблучка, і сливки темносині,
Грушки і вишеньки червоні воздовж оград.
Яких там не було у тім саду принад!
І небо, і земля, і хмари бірюзині,
І птаство лісове, і води швидкоплинні
Були захоплені красою тих облад.
Лише байдужий світ не тішився красою,
Лише осліпний мир не окропив сльозою
Творців тії краси — богоугодних рук.
Мовчала, як звичайно, й вічність однотонна,
Мовчали невмирущий біль пекельних мук
Та бідолаха по дорозі до Харона.
Сонет № 11
Та білолаха по дорозі до Харона
Змирився з долею і ніс свої жалі
Його мізерного життя на цій землі
Аж до самісінького Праведного Трону
Нехай Всевишній сам за строгістю закону
Поставить на місця його плюси й нулі
І скаже, що в такій життєвій кабалі
У нього трапилась така біда бездонна.
І він озвався: тільки дітки гамірні
Знайшли ті виноградні ягоди смачні,
Як світ рішив, що виноградар чародійник,
Що він таки зорав незвичний переліг,
І люди пожаліли страдника — покійник
Плоди трудів своїх побачити не міг.
Сонет № 12
Плоди трудів своїх побачити не міг,
Хто віддано для них ввесь вік проколотився,
Хто з розпачу помер, але не покорився
І після смерті мир скептичний переміг.
Не ради слави щирий трудівник поліг,
Не ради почестей зі смертю заручився,
Не ради вигод з домовиною здружився,
Не ради себе він шукав нових доріг.
Не відаючи сам, трудящий виноградар
Був за життя свого земного, наче владар
У винограднику для людського добра.
Та смерть взяла трудівника безцеремонна,
Що він не бачив, як маленька дітвора,
Як люди смакували дивні пізні грона.
Сонет № 13
Як люди смакували дивні пізні грона
Не бачив виноградар і не чув хвали
Від тих самих, що вчора ще
Його кляли І мали за безвірника і за буфона.
Ще вчора оборонці мертвого шабльону
На ешафот ганьби його гуртом тягли,
А нині… нині не шкодують похвали,
Як знаменитому герою Рубікону.
І повторилося: розпни його, розпни,
А потім каяття, осанна і — храни
Храни нас, Господи, від діл несправедливих…
Так виноградар після смерти честь зберіг –
Схилились недруги далеких днів бурхливих
І кланялись йому, вже мертвому до ніг.
Сонет № 14
І кланялись йому, вже мертвому до ніг
В подяку за плоди смачні, поживні, урожайні,
В подяку за пахучі вина життєдайні,
В подяку за смачний з родзинками періг.
Всі знали: страдник від наруги занеміг
І за нездійснені надії сонцесяйні,
Надії оптиміста марні, незвичайні,
Як пес на ярмарку, зацькований поліг.
І владний світ уздрів, що власними руками
Безтямно і жорстоко довгими роками
Він нищив сам себе, як справжній шалапут.
І усвідомив мир, що він з дороги збився,
Що для його ж добра в полоні тяжких пут
Завзятий виноградар все життя трудився.
Сонет № 15
Завзятий виноградар все життя трудився,
Він виноградної шукав суперлози,
Лози він накупив і висадив вози,
Та все без успіху, хоч як би він не бився.
Він марив успіхом, за успіх він молився,
Для нього не жалів ні праці, ні сльози,
Та дивно: кожен плід приносив смак бузи —
Не стерпів трудівник — у ямі опинився.
Нараз, як по знаку, вродився виноград
І райськими дарами вкрив невдахи сад,
Та бідолаха по дорозі по Харона
Плоди трудів своїх вже бачити не міг,
Як люди смакували дивні пізні грона
І кланялись йому, вже мертвому до ніг.
Петро Косенко
Вінок сонетів «Пізні грона», написаний на протязі 1980-19855 років