VII
Та дивно: кожен плід приносив смак бузи,
Хоч страдник і впадав над нивою журною,
Хоч він і уповав молитвою гучною
До себе прихилити неба терези.
І знову з’іхались друковані тузи,
І знов… Та тільки експертизою смішною
Так підлатались базаринкою хмільною,
Що… поміняли між собою картузи.
Не помогло ніщо — ані труди, ні сльози,
Ні молитви гучні, ані знавців прогнози
Печальний виноградар з горя в морі сліз
Із тими мріями життя свого простився,
І, зрозумівши, що помер його девіз,
Не сперпів трудівник — у ямі опинився.
Петро Косенко
Входить до вінка сонетів «Пізні грона», написаних на протязі 1980-1985 років