IV
Та все без успіху, хоч якби він не бився,
Хоч як би не пушив удобрені грунти
Хоч як би не садив хто-зна які сорти,
Та виноград не ріс, неначе прогнівився.
Бідака з розпачі науці поклонився —
Приїхали знавці йому допомогти
І серед маси лоз найкращу віднайти,
Та виноград не ріс, немов заноровився
І виноградар засмутився. Що робить?
Куди податися? Хто ладен пособить
Йому в його біді, щоб якось уродився
Такий омріяний літами виноград?
Де ж, де спасіння? В чому таємниця вад?
Він марив успіхом, за усміх він молився.
Петро Косенко
Входить до вінка сонетів «Пізні грона», написаних на протязі 1980-1985 років