Пам’яти матері
Матусю! Скільки літ блукаю я по світі,
І скільки бачив я, і скільки пережив!
Не знала бідна ти, що скільки справжніх див
Кружляє навкруги по нашій же орбіті.
А ти трусилась вік в твоїй життєвій кліті,
Щоб не схопив мене який зловіщий Див…
Пригадуєш твій жах, коли я переплив
Вузеньку річечку одного разу вліті?
І все твоє життя не тільки від води,
Ти берегла мене від всякої біди,
Та, бач, не вберегла: не ріки — океани
Судилось на віку мені переплисти
І згадки про твої тривоги і омани
До санного шляху з любов’ю донести.
Петро Косенко, 1979