Згасає літній день. На небі бірюзовім
Красуються легенькі золоті хмарки…
Неначе чарівні казкові байдаки,
Вони ледь-ледь пливуть в тумані васильковім.
Пливу і я з хмарками в морі загадковім.
Хоча й лежу під осокором навзнаки…
Мені дванадцять. Дивні зореві разки
Сіяють наді мною в люстрі вечоровім.
Яка безмірна шир без краю і кінця!
Яка шаленна вись блідого багреця
Шкляною банею зависла наді мною
І душу юнака до раю занесла,
До раю, де краса квітчає таїною
Стежини людського життєвого русла!
Петро Косенко, 1998