Тече Ріка Часу неспинна, величава
І двічі нам вступить —відомо це давно —
Не можна в неї, бо ту воду все одно
В ту мить вже поглинає вічність сивоглава.
Заходимо ще раз — Ріка Часу ласкава
же не та — її блискуче полотно
Захмарилось чомусь… І в далині воно
Під небо простяглося, мов жалобна лава.
І так в Ріку Часу нам двічі не ввійти,
Як миті, що майнула вже не прип’ясти —
Це ж вічна істина! І хто того не знає!
Тому в ту течію я входжу без вагань —
Вона мене і переносить у безкрає
Минулих днів моїх тяжких поневірянь…
Петро Косенко, 1997