В день похорону дружини
Альбом старих світлин, пожовклих, серцю милих,
Перегортаю я в хвилини забуття.
На кожній з тих світлин шматок мого життя,
На кожній — слід падінь і злетів прудкокрилих.
Ось діточки, ось суджена. Гурток підпилих
Веселих друзів — “грішників без каяття”,
А от скраєчку, розкуйдовжений, і я
В кумедних шкарбанах, дірявих і віджилих.
А ось… Нараз усе розвіялось, як дим, —
Чи був щасливим я? Чи був я молодим?
Чи гідний був колись найвищого причастя?
Я над світлинами невтішно заридав —
Сьогодні суджену мою, моє єдине щастя,
Я, гірко плачучи, з душею поховав.
Петро Косенко, 1984