Земля! Почувся крик з фокмачти галеона
Земля! Почувся крик з фокмачти галеона
И на вогник берега злетілись байдаки.
Це казку-Флориду уздріли смільчаки
Відважного звитяги Понсе де Леона.
filatr
За віщо вам прийшлось невинну кров пролить:
XII
За віщо вам прийшлось невинну кров пролить:
За клятого Петра, повію Катерину,
За дику імперську червону гільйотину
І за її страшну криваву ненасить?
Недавно уві сні забута і неждана
Недавно уві сні забута і неждана
До мене з небуття з’явилася вона…
Усміхнена і мила та якась сумна,
Але до сліз близька й така, така бажана.
«Ти бережи себе…» Як часто ти твердила
«Ти бережи себе…» Як часто ти твердила
Мені щодень, щомить, єдиний друже мій.
Та бач життєва злива дивних веремій
Мене і зберегла, тебе ж не пощадила.
Згасає літній день. На небі бірюзовім
Згасає літній день. На небі бірюзовім
Красуються легенькі золоті хмарки…
Неначе чарівні казкові байдаки,
Вони ледь-ледь пливуть в тумані васильковім.
Моя душа — мозаїка мільйоногранна
Никополю присвячується
Моя душа — мозаїка мільйоногранна
І кожна грань у ній окремий дивний світ.
В таємних цих світах душі моєї міт
І в кожному із них фантазія спонтанна
Хуан Ортіс відважний снив і бачив славу
Хуан Ортіс відважний снив і бачив славу
На дальних берегах незнаної землі.
Туди він думкою летів напівімлі,
Малюючи в думках картину величаву
Чому це так: хоча предовгих літ ватага
Пам’яти діда мого Т. Г. Косенка
присвячую
Чому це так: хоча предовгих літ ватага
Украй страждальну душу змучила мою,
Я оживаю вмить, як праведник в раю,
Коли гудок почую дальний паротяга.
Горить душа моя пекельними вогнями —
Горить душа моя пекельними вогнями —
Свободи дзвін гуде, а Україна спить…
Вчорашній раб Москви з своєї волі кпить
І тягне сам себе до гробової ями.
Плоди трудів своїх побачити не міг,
XII
Плоди трудів своїх побачити не міг,
Хто віддано для них ввесь вік проколотився,
Хто з розпачу помер, але не покорився
І після смерті мир скептичний переміг.