Усміхнений джентльмен в химерному сурдуті
Преславній пам’яти
Веньяміна Франкліна
Усміхнений джентльмен в химерному сурдуті
На камені присів, щоб хвильку відпочить
Та й сам закам’янів. Над ним ясна блакить
І слави ореол у вічному маршруті.
Література
Коли відходить друг, неімовірна туга
Пам’яті Василя Булиги
Коли відходить друг, неімовірна туга
Єство моє вогнем нестерпним огорта…
Де ти подінешся, невтішний сирота,
На кого звіришся, людино недолуга?
Свободи полум’ям врагам наперекір
VI
Свободи полум’ям врагам наперекір
Зайнявся знову низ преславний запорізький,
Що лоскотав колись ворожий край неблизький
І на онучі драв красу чужих порфір.
Я бачу корабель: палаючи вогнями
Я бачу корабель: палаючи вогнями,
Напроти буйних хвиль стає він на диби.
На покладі його розковані раби
Періщаться на смерть своїми ж ланцюгами.
Сонете, друже мій! Мій вірний побратиме
Сонете, друже мій! Мій вірний побратиме,
До тебе знову я сьогодні на поклін —
Подай моїй душі той незвичайний гін,
Що родить майбуття стрімке і одержиме!
Віддам тобі я світ поезії моєї
Ганні на спогад
Віддам тобі я світ поезії моєї,
Віддам гаразди всі праматері землі,
Віддам фантазії моєї кораблі,
Віддам бітакори, віддам вітрила й реї.
О, як розсипались далекими стежками
О, як розсипались далекими стежками
Намистечком дрібним мої юнацькі дні!
Не позбирати вже ніколи їх мені
Ніяк ні чарами, ні навіть молитвами.
Де пензлів я візьму, де фарб візьму чудових
Де пензлів я візьму, де фарб візьму чудових,
Щоб змалювати чар полуденних країв,
Де я колись кохав, де я колись горів,
Де друзів залишив на берегах перлових?
Як на духу скажу: мені здається часом
Пам’яти дружини
Як на духу скажу: мені здається часом,
Що наче з древніх сторінок воскресли ми,
Закохані там дишуть повними грудьми,
Живуть, кохаються і умирають разом.
Нью-Йорк… Нью-Йорк… Яка страшна потвора!
Нью-Йорк… Нью-Йорк… Яка страшна потвора!
Яка, однак, краса! Який фонтан ідей!
Фантасмагорія півзвірів і людей,
Багатства й бідності небачена комора!