Сонете, друже мій! Я, бач, до тебе знову
Сонете, друже мій! Я, бач, до тебе знову
Вже котрий раз за поміччю спішу…
Спитав у мене друг, як вірші я пишу,
Як я їм надаю граційности будову.
Сонете, друже мій! Я, бач, до тебе знову
Вже котрий раз за поміччю спішу…
Спитав у мене друг, як вірші я пишу,
Як я їм надаю граційности будову.
Над Караїбом синь. Кармінними пасками
Ген-ген спалахує золочена черлень.
Тужавіє жара. Вмирає стиха день
Зітхає океан хвилястими стібками.
Всевишній капітан всесильною рукою
Веде свій корабель в надійний тихий порт.
Стихія буйних хвиль б’є в корабельний борт
І криє палубу кривавою сугою.
Як пахнуть липи! Рань… Над Лапинкою зорі
Всміхаються мені і падають до ніг,
А над Дніпром ген-ген повис золоторіг,
Осяяний вінцем в небесному просторі.
Yo soy un loro… Si! В стальній старезній клітці
На патику сиджу я купу довгих літ…
Збиткують з мене всі. Мене мордує кіт,
Хазяйка досаджа в забрудненій намітці.
Читати далі »Yo soy un loro… Si! В стальній старезній клітці
Є, М. Юрковій
У пісні живе те, що вмерло в житті.
(Фр. Шіллер)
Осипались листки календарів бурхливих
І хуртовин вітри змели їх в забуття,
Нема минулому й не буде вороття,
Несила й зупинити наших літ квапливих.
Пам ‘яти матері
Послухай, друже мій, я нині сповідаюсь…
Прийшов мій смертний час — як зможеш — помолись
За того, хто… Чекай… Давно, давно колись…
Та ні… Ні… Ні… Хоч я тепер і каюсь…
V
Він марив успіхом, за успіх він молився
Він ревних молитов безсилів і дубів,
Тяжкою працею гасив безсилий гнів
І знову в молитвах з покорою хилився,
V
Загомонів Дністер, озвались терикони,
Заговорив дзвінкий шахтарський обушок,
Устав на повен зріст карпатський кожушок,
Збудились до життя людських страждань затони.
Від тих далеких днів, коли мене з причалу
Зірвав останній шторм і кинув у світи,
Чимало довелось мені перенести
І силу дивних діл побачити чималу.