Якщо, мій друже, ти ніколи на світанку
Якщо, мій друже, ти ніколи на світанку
По рибу до Дніпра улітку не ходив,
Ну, то ходім тепер. Поглянь на диво з див:
Чи бачив хто такий величний подих ранку?
Якщо, мій друже, ти ніколи на світанку
По рибу до Дніпра улітку не ходив,
Ну, то ходім тепер. Поглянь на диво з див:
Чи бачив хто такий величний подих ранку?
Біленькі хусточки — легенькі крила танку
Креолок чарівних, що пишуть день при дні
Ногами спритними обіцянки вабні
У вихорі бажань увечорі і зранку.
В гербі ірляндського повіту Ульстер,
де знаходиться місто Денлюк,
поміщена скривавлена рука.
(З історії)
«Хто перший допливе до берега Денлюку, —
Гукнув Мек Квілен, — той там буде володар!»
Мек Данелл гримнув: «У Денлюці буде цар,
Хто перший покладе на берег власну руку!»
Дівчатко-пуп’янок, узявшись за спідничку,
Вистукує під спів на самоті танок:
«Хто скаже милому про рій моїх думок —
У серці він давно, хай прийде у світличку.
Я в срібнім літаку. Гарненька стюардеса
Мене чомусь бентежить ладністю манер.
Навколо мене хмари коті й габанер,
А за вікном — ген-ген криштально-чисті плеса.
Зима. Хурделиця. В мою сумну хатину
Вповзають сутінки, вкладаючись до сну,
А я з кутка в куток топчу самотину
І тчу зі спогадів химерну скатертину.
І знову ми зустрілись, друзі днів юнацьких,
І знову, як колись, сердечно обнялись.
На мить завмерло серце, сльози полились —
Де юність наша — чар далеких днів бурлацьких?
II
Не раз вітрильник мій, пошарпаний вітрами,
Лежить безпомічно на лоні мертвих вод,
Та раптом ввись зривається без перешкод
І блискавично мчить до божеської брами
Африканська народна казка
Малі
Одного разу, коли королівська чапля завела свої голосні співи, раптом загуркотів грім, ніби кепкуючи з птаха-сурмача.
Отак, якби купити подорож у вчора,
Щоб з’їздити в минулу юність золоту
І хоч би раз побачити єдину ту,
Що вік була мені надія та опора.