Я чув прегарну притчу: сатана лукавий
Я чув прегарну притчу: сатана лукавий
Щоб не живились люди з гожої землі,
Порозкидав по ній каміння чималі,
Повив у хмари сонце, дощ послав сльотавий
Я чув прегарну притчу: сатана лукавий
Щоб не живились люди з гожої землі,
Порозкидав по ній каміння чималі,
Повив у хмари сонце, дощ послав сльотавий
В грудні 1647 року Б. Хмельницький
прибув до Запорізької Січі
на Микитиному Розі.
(З історії)
Просторою горою Нікопіль убогий
Обшарпані хатки розкидав над Дніпром.
Спокон віків їх наділяє золотим добром
Ласкавий з моря легіт, теплий і вологий.
Бредуть сумні літа, мов ті заробітчани,
Налиті муками страшних душевних щем.
Ми в лихолітті цім у Храм Свободи йдем —
Вчорашні смертники, сьогоднішні прочани.
Каракас, завжди всміхнений, сяйний і гожий, —
Як лепсько в нім зжились адобе і бетон!
Стрункий до неба знявся красень пантеон,
На дивний обеліск віків минулих схожий.
Африканська народна казка
Екваторіальна Гвінея
Вирішили якось звірі збудувати собі спільний дім. Збудували і стали всі разом жити в ньому. Розійшлися вони якось у своїх справах, коли це біжить мишка. Бачить, стоїть новий будинок, забігла всередину і з’їла все, що можна було з’їсти, а наївшись, побігла собі далі. Читати далі »Чому кіт і миша ворогами стали
І як те сталося? Напевно ти з чаклунок!
Напевно знала ти, як зілля-чар варить!
Дивись: я сивий вже, та на устах горить
І до сьогодні ще твій перший поцілунок.
Учора ввечері у домі похороннім
Служили панахиду друзі по мені.
Душа моя цікава стала при труні —
Ану ж чи все іде за приписом законним?
Неначе кінофільм, уривками чіткими
Переді мною встане часом давнина:
Моя нужденна і заплакана весна
Всміхається мені сльозинками тремкими.
Валенсія, на жаль, це зовсім не столиця…
Украй обшарпана, смердюча і брудна,
На голім белебні сутулиться вона,
Немов подзьобана птахами печериця.
О юносте моя! Буремний мій світанку!
У вирі катаклізмів хрещене дитя!
З тобою я колись віддав би півжиття,
Щоб чужину обняти — непокірну бранку!