Одного разу суд писаку взяв під стражу
Одного разу суд писаку взяв під стражу
За те, що він пусті, без розуму й душі,
Пік незугарні вірші — гливтяки-книші
Патріотичного, звичайно, пілотажу.
Одного разу суд писаку взяв під стражу
За те, що він пусті, без розуму й душі,
Пік незугарні вірші — гливтяки-книші
Патріотичного, звичайно, пілотажу.
Африканська народна казка
Руанда, Танзанія
Люди кажуть, що Сонце і Місяць були братами. Сонце було старшим братом, а Місяць — молодшим. Жили вони разом в одній хатині далеко від батьків.
В старій Капулівці заговорили дзвони,
Хоч їх поцупили давно вже москалі,
Почулись стогони на січі з-під землі,
Де ждуть на козаків їх давні бастіони.
Герої не вмирають — ними спекулюють,
Їх іменем плетуть новітні канчуки,
Їх іменем наповнюють концентраки
І святощі віків їх іменем руйнують.
Сміятись плачучи і, сміючись, ридати
В життєвім колесі тривог і гіркоти,
Проти течій прудких завжди й скрізь плисти —
Таке моє життя — безсмертя карбувати.
Напарфумовану жіночу рукавицю
Колись на цвинтарі я вздрів серед могил,
Узяв її до рук, струснув із неї пил
І в думці пожалів невтішну удовицю,
Ти, часе, наче кат з розряду страховинних,
Який без вироку життя нас позбавля.
Врочисто і без шуму нас прийма земля
Всіх справді порівну — і винних, і невинних.
Колись давно-давно, ще вдома в Україні,
Я чув бувальщину про наш чудовий край.
Казали, що Господь колись первісний рай
Був примістив у нас, на нашій батьківщині.
…Встань же, Боже!
Вскую будеш спати,
Од сліз наших відвертатись,
Скорби забувати?
(Т. Шевченко, «Давидові псальми, XLIII»)
Я знаю, Боже наш, що ти в тяжкій турботі
Що ти один для всіх назавжди, на віки,
Тож вислухай мене: з чієї бо руки
Мій рідний край — тюрма, цвинтарище в скорботі?
Африканська народна казка
Камерун
Був собі чорний чоловік і взяв собі чорну жінку, яка народилася безмісячної ночі серед чорної-пречорної пітьми. Купив чоловік чорного осла, посадив на нього свою чорну жінку та й подався через чорні джунглі на чорну гору. Читати далі »Чорний чоловік і чорний тарган