Мені приснився чорт. Колись міцний, дебелий
Мені приснився чорт. Колись міцний, дебелий,
Він ледве волочивсь, худющий і бридкий.
Я запитав його: «Чому ти став такий?»
«Який?” “Ну, та худий,— кажу,— і невеселий».
Мені приснився чорт. Колись міцний, дебелий,
Він ледве волочивсь, худющий і бридкий.
Я запитав його: «Чому ти став такий?»
«Який?” “Ну, та худий,— кажу,— і невеселий».
В нью-йоркській гавані на березі Гудзону
Величний п’єдестал під сонцем височить;
На нім в руках мітлу чималу хтось держить,
От-от когось, дивись, і вчистить із розгону.
I
Моряк семи морів, я їх перетинаю
У пору спокою і в пору бур жаских.
На прю зі смертю йду без острахів яких
І чисті небеса я день і ніч благаю
Смеяться, права, не грешно над тем, что кажется смешно.
(Н. Карамзин)
Sic transit glогіа… Учора за труною,
Де вигідно вмостивсь якийсь товстенький мрець,
Гримів цимбалами і бубоном танець
До цвинтаря чимдуж дорогою курною
I
Звершилось! Чуєте? Це величаві дзвони
По гомінких світах розносять благовість:
Воскрес наш рідний край! І хто про те повість,
Як з домовин встають, шикуються в колони
Сонете, друже мій! Мій щирий побратиме!
Скажи: за що нас б’ють і плакать не дають?
За прозу наших снів? За наш нехитрий путь?
За брак фантазії? За серце одержиме?
В Нью-Йорку по Бродвею розлилася лава —
Це демонстрація прихильників штанів —
Всі домагаються для пань і для панів
Носити ті штани однакового права.
Якщо, мій друже, ти не полководець знатний
І твій «іконостас» не в славних орденах,
Якщо не академік ти і не в чинах,
А так собі — маленький гвинтик позаштатний,
На палях дивина — хатинка бамбукова,
А навкіл неї ген брижі дрібненьких хвиль,
Мільйони міні-сонць танцюють в них кадриль
І в кожнім блискітка сіяє пурпурова.
Його тоді вели на допит попід руки,
Бо ноги вже давно відмовились служить.
Просив не мучити, просив його добить —
Як довго ще терпіти ті нелюдські муки?