Я до двобою вас, мізерні, закликаю
VII
Я до двобою вас, мізерні, закликаю,
Лиш тільки запасіть побільше золотих
Та виведіть з собою холуїв твердих —
Де ж аркебузів я незвичних назбираю?
VII
Я до двобою вас, мізерні, закликаю,
Лиш тільки запасіть побільше золотих
Та виведіть з собою холуїв твердих —
Де ж аркебузів я незвичних назбираю?
VII
Палає Україна до найвищих зір
Красою подвигу жахливого століття,
Співає в небесах зелене верховіття,
Співа широкий степ, співає темний бір.
VI
Для нього не жалів ні праці, ні сльози,
Горів для успіху в житті своїм безпліднім
І на шляху своїм життєвім незавиднім
Бажав єдиного — під небом бірюзи
IX
Ударив в серці Ґонґ — жорстокий і рішучий,
Я присягнув в ту мить на вольності пищаль:
Свобода мій кумир і сила, і мораль,
Вона мій командир, дорадник і ведучий!
V
— Готуйся до борні! Перемагай бадьоро
Найбільші заборола на твоїм шляху!
На повен зріст вставай! Іди і без страху
Крокуй на полі бою переможно й споро!
Пустельним берегом сяйного океану
По золотім піску в задумі я бреду,
Тамую біль душі, мою стару біду,
І спогади свої несу, як рвану рану.
Могила матері… Бур’ян і огорожа,
Малий горбок землі, приплесканий дощем,
Похилий ветхий хрест, окутаний плющем
І ясенок в ногах — страждальниці сторожа.
Ічкерія в крові. Завмер Кавказ во гніві,
З його святих вершин повіяв аквилон.
Заскавулив кальний московський Вавилон
В його незмінному ура-хвальному хліві.
Шляхів на світі цим нікому не злічити,
Не обійти їх небезпечних і крутих,
Та шлях кохання найкрутіший серед них —
Це треба з певністю, мій друже, зазначити.
Закоханий в життя поет одного разу
Прекрасну літню ніч в піснях боготворив,
Вечірній небосхил і зорі похвалив,
Був задоволений і місяцем відразу.