IV
«Чи ти, бува, не чув, о нерозумний сину,
Що нас очікує нечувана біда?
На наші сельви йде блідих людей орда,
Щоб винищити нас до краю, до загину.
Я чую їх ходу загрозливу, неспинну.
Стопа цих нечистей могутня і тверда;
Вона, о небо, нас у рабство загнузда
На сором, на ганьбу, на муку страховинну
І кров’ю нашою заллє всі береги,
У інків Сонця храм ввійдуть чужі боги,
Погасне білий день, впадуть на землю зорі
І горді Анди вкриє первобутня ніч,
Заплаче, зарида прамати інків в горі
І навіки замре хоробрий інків клич».
Петро Костенко
Сонет входить до секстету «Трагедія інки», написаний в 1996 році