Де, зіронько моя, мені ти не світила
І де ти від біди мене не берегла?
В яких страшний краях, серед якого зла,
Моя ти доленько, мене ти не носила?
Носила, пестила і міцно хоронила,
Виводила з-за ґрат, від кулі берегла,
Була б, якби не ти, й тернами поросла
І пам’ять по мені, а не лише могила.
Ти опромінила дороги і мости
Лиш одному мені призначені пройти
І в смертнім клекоті заглади грозової
В твою магічну міць незмінно вірив я —
Тому в нерівному життєвому двобої
Мене й не занесла смертельна крутія.
Петро Косенко, 1985