Гітару на стіні та очі сині-сині
Я в серці з юності у білий світ поніс —
Вогонь дівочих уст і чар білявих кіс
Живе в душі моїй літами ще й до нині.
Літа! Літа! Де ви поділися неспинні,
Де ваш, літа мої, настараний укіс?
Мовчать змарновані, лиш чути стук коліс,
Що ті літа несуть у далі негостинні.
Тремтить на стиках літ примхливе полотно,
А я, задуманий, дивлюсь в сумне вікно,
Та в мороці кромішнім грозової ночі
Анічогісінько не бачу в тім вікні,
Лиш увижаються в нім сині-сині очі
І з бантом чарівна гітара на стіні…
Петро Костенко, 1985