Хоча утратив я віддавна всі надії
З Дніпра священного напитися води,
Хоча на батьківщині вже мої сліди
Навіки замели життєві буревії,
Хоча на чужині розвіялися мрії
Вклонитись могилкам, де внуків ждуть діди,
Що впали жертвами московської орди
В кривавій віковій шаленній веремії,
Я щиро день-у-день за рідний край молюсь
І в потойбічний світ щедротно ним проллюсь,
Йдучи до Господа на праведну розправу,
І там благатиму, щоб замість будяків
У нашому краю росли дуби на славу
І стали в обороні наших вічних снів.
Петро Косенко, 1983