Горить душа моя пекельними вогнями —
Свободи дзвін гуде, а Україна спить…
Вчорашній раб Москви з своєї волі кпить
І тягне сам себе до гробової ями.
Віками дурений і битий до нестями,
Він для ярма живе і ним віками снить,
В неволю холуєм без сорому в’юнить,
Вгинаючись де слід під “братськими” киями.
Озвися ж, Господи, з небес і повели
Звільнити мій народ з тієї кабали,
В яку, Владико, ти й загнав з твоєї-волі.
Звільни його з лабет, колишній глузд верни,
Мене ж за біль мою в моїм тяжкім бездоллі
У царствії твоїм за щирість пом’яни.
Петро Косенко, 1996