Хуан Ортіс відважний снив і бачив славу
На дальних берегах незнаної землі.
Туди він думкою летів напівімлі,
Малюючи в думках картину величаву
Великих перемог в змаганнях без угаву
З червоношкірими в пекельному кітлі,
Та в індіянській, туго сплетеній петлі,
Він Флориду уздрів казково золотаву.
І міцно підтягнув конкістадор очкур
В неволі індіянській голоду й тортур,
А втік з коханкою своєю до Де Сото,
Відразу зрозумів, що воля понад все,
Що тільки людяність, не слава і не злото
У світі проминальнім щастя всім несе.
Петро Косенко, 1996