Гудуть вітри подій кривавими шляхами,
Горить з усіх кінців зачумлена земля…
Людина в пошуках надійного руля
Сама себе мордує власними руками.
Коли ще їздили надійними волами
І радо щовесни стрічали журавля,
Коли всміхалася упорана рілля
І люди ще жили насправді мозолями,
А не виконували каторжанський план,
Що завдавав їм божевільний вождюган,
Земля пишалася казковими дарами
І ангел злагоди вітав поміж людьми.
До щастя світлого були відкриті брами
І сяйво істини бороло лжу пітьми…
Петро Косенко, 1998