Хвилюються, шумлять безмежні океани,
Тремтять і гнуться іцогли наших каравел.
Ми йдем всліпу — ні Божих, ні людських світел —
Лиш хмар потріпаних безкраї каравани.
Ми йдем і йдем вперед. Крізь штилі й гурагани
Ми йдем у пошуках незнаних ще земель,
Та скільки ми не перетнули паралель,
Скрізь морок і гладінь. Мовчать сумні Тріани.
А ми все йдем вперед. У нас все той же румб!
Ми переконані, як і дивак Колумб, —
Лише за обрієм ми знайдем, що шукаєм,
Бо тільки, тільки там ключі до таємниць!
Отож, лише вперед! Ми сміло направляєм
Курс наших каравел на спалахи зірниць!
Петро Косенко, 1982