І знов підкралась осінь… вічність круг магічний
Ще раз завершує у мене на очах.
Ще жар палкий троянд розкішних не прочах,
А иній вже побив їх чар меланхолічний.
Сумує поле. Ліс безлистий, анемічний
Свій золотий убір розкидав по корчах…
Поглянеш: диво — журавлина даль в ключах
Чарує небозвід осінній споконвічний.
І стане солодко і гірко на душі —
Як гине все святе в постійнім шабаші,
Щоб жити і вмирати у наступнім крузі!
Якою мудрістю наповнений ущерть
Цей дивний Божий світ: щоб жити вічно, друзі,
Нам доведеться теж колись пройти крізь смерть…
Петро Косенко, 1995