І знову рік новий з надіями новими
До наших стукає засніжених воріт.
Ми раді гостеві: “Привіт тобі, привіт!
Ти з добрими вістками нині чи лихими?
Якщо з лихими — йди дорогами глухими
На нетрі, на ліси, в потусторонній світ,
А з добрими — заходь, отут ось поворіт,
Не зачепися, друже, крильцями тремкими.
Сідай же. Може чарку? Ні? То поможи
Нам розібратися… Ти краще нам скажи,
Чому надія обростає бородою
І з бородою помирає з року в рік,
І як то, дурений такою чехардою,
Її очікує щороку чоловік?”
Петро Косенко, 1985