Ганні на спогад
Кохана! Ради тебе я спиню завію,
Мороза-діда я жахного ублажу,
Вітрам спинитися скаженим накажу,
В любов тебе вгорну і серцем обігрію.
Я зорі засвічу, я стишу веремію
Щоденного життя для нас обох чужу,
Знешкоджу поговір й болючу люту лжу
І в пеклі поселю я відьму-безнадію.
Тож сядьмо вкупочці. Не треба зайвих слів.
Близенько пригорнись. Я клятву заповів
Забрати тягости твої собі на плечі
Й охоронять тебе від зла смертельних злив.
Не бійся ні обмов, ні лжі, ні ворожнечі —
Я їх навік замкнув на тисячі замків!
Петро Косенко, 1995