Колись давно мій дід мене виводив в люди.
Оце, казав земля, а то… то небеса…
В них джерело життя і мудрість, і краса —
Все це Господні, сину мій, споруди.
Святий Творець вселив ще дар людині в груди —
Палку і пристрасну любов, що не вгаса
До рідної землі, що як свята яса
Виводить нас з біди завжди в годину скрути.
Якщо ж нагрянуть на вітчизну вороги,
Удар по них чимдуж з останньої снаги!
За рідний край віддай життя, багатство й славу,
Всі радощі землі і серце запальне!
А станеш у ворожу войовничу лаву,
Творець тебе й на тому світі прокляне!
Петро Косенко, 1998