Африканська народна казка
Камерун
Заходилась якось черепаха кувати різні господарські знаряддя та зброю. Кувала вона і списи, і мачете, і шомполи, і сокири, і мотики, а як-то вже майстерно!
Одного разу заходить до кузні тарган. Черепаха й питає його:
— Чого тобі треба, друже?
А тарган відповідає:
— Треба мені викувати списа!
Та й висипає на землю цілісінький кошик вугілля і залізної руди.
Каже тоді черепаха тарганові:
— А йди-но лишень допоможи мені роздмухати міхи.
Виліз тарган на міхи і почав роздмухувати їх. Коли це бачить: просто до кузні чимчикує курка.
— Що мені робити? — вигукнув тарган. — Сюди йде та, що присягалася звести мене зі світу!
— Хто ж то? — питає черепаха.
— То курка з довгим дзьобом, — каже тарган. — Як побачить вона мене тут, одразу й з’їсть!
А черепаха йому на те й радить:
— Ти сховайся он там, під корою.
Послухався тарган і сховався під корою.
Коли це й курка заходить до кузні. Бачить коло стіни списа та й питає черепахи:
— А хто це поставив там списа?
Черепаха й відповідає:
— Та то тарган!
— А де ж він сам? — питається курка.
Черепаха витягла трубочкою губи і ледь помітно вказала курці на те місце, де тарган принишк під корою. Скочила туди курка, підняла кору, знайшла таргана, клюнула його, проковтнула ще й дзьоба об землю почистила.
А черепаха тоді ш і каже:
— Сусідонько, ти з’їла того, хто роздмухував міхи, тепер тобі доведеться самій мені допомагати.
Сіла курка біля міхів і почала їх бадьоро роздмухувати.
Трохи згодом спинилася вона, щоб дух перевести, коли дивиться, а через отвір просто до кузні йде мангуста. Кинулася курка до черепахи:
— Черепахо, сестронько, оборони, іде-бо сюди мій заклятий ворог. Що мені, бідній, робити? I чого я сюди прийшла?
А черепаха й радить:
— Сховайся он там, під лубом, ніхто тебе й не займе.
А мангуста, зайшовши до кузні, дивується:
— Як ці списи схожі на списи курки!
— А це й є списи курки, — каже черепаха.
— А де ж сама курка? — питає мангуста.
Черепаха витягла трубочкою губи і вказала на луб, під яким сховалася курка. Мангуста тут-таки витягла курку та й з’їла. Про черепаху теж не забула — ніжку ш залишила.
Та коли мангуста хотіла собі йти, черепаха ш каже:
— Раз ти з’їла мого помічника, який мені роздмухував міхи, то тепер сама ставай на його місце.
Почали вони вдвох роздмухувати міхи. Та ось глянула мангуста надвір, а там, ой лишенько, — коло самісінької кузні хижа рись! Мангуста й каже черепасі:
— Що мені, бідній, робити? З’їсть мене рись.
А черепаха на те:
— Сховайся під луб.
Зайшла рись до кузні і впізнала мангустині списи.
— А де ж сама мангуста? — питає рись.
Відтак витягла вона мангусту з-під дуба, роздерла, але й з черепахою поділилася. А черепаха їй і каже:
— Ти з’їла мого помічника, тепер сама ставай роздмухувати міхи. Сіла рись на долівку і почала роздмухувати міхи.
Аж ось до двору забрів леопард. Затремтіла рись. А черепаха дивується:
— Чого ти так тремтиш, чого злякалася?
А рись їй:
— Ой, смерть моя! Хіба не бачиш у дворі леопарда! Черепаха й радить:
— Швиденько ховайся он там під дубом!
А тут леопард суне до кузні, язик висолопив, дивується:
— Ой, черепахо, щось тут ніби риссю пахне.
— Ти вгадав, — відказує черепаха.
— А де ж вона? — допитується леопард.
Черепаха і йому вказала на схованку самими губами. Витяг леопард зі схованки рись, роздер її і з’їв. Про черепаху теж не забув, лишив і їй шматок.
Коли леопард хотів іти собі, черепаха йому й каже:
— Ти з’їв мого помічника, тепер сам допомагай роздмухувати міхи.
Сів леопард на долівку і почав роздмухувати міхи.
А тут де не візьмись лев, от-от до кузні зайде! Затремтів леопард, заскочений зненацька. Нема куди тікати. Питає він черепахи:
— Що його робити? Черепаха йому радить:
— Ховайся мерщій он за тією луб’яною стіною.
А тут і лев, просунув голову в кузню. Побачивши списи біля стіни, він і питає черепаху:
— А чи не схожі щ списи на списи леопарда?
— Це й справді леопардові списи, — відповідає черепаха.
— А де ж він сам? — зацікавився лев. Черепаха йому й показує самими губами на луб’яну стінку. Скочив лев на стінку, повалив її на землю, схопив леопарда і вбив. А черепаха левові:
— Будь ласка, допоможи роздмухувати міхи.
Сів лев на землю і став роздмухувати міхи.
Ще й оком вони не змигнули, аж бачать іде чоловік. Хотів був лев сховатися, та не встиг. Прицілився чоловік і бах! — лежить лев мертвий! Витягає чоловік ножа і давай розбирати тушу лева. Тільки чоловік не мав куди м’ясо складати. Коли бачить, стоїть великий кошіль. Каже він черепасі:
— Дай мені кошіль, я туди м’ясо складатиму.
Дала черепаха чоловікові кошіль. Поскладав той м’ясо лева в кошіль, ще й місце лишилося.
— Що б його покласти сюди? — питає він черепаху.
Принесла йому черепаха всі шматки, які їй лишали мангуста, рись, леопард і лев. А кошіль все ще напівпорожній.
— Немає в мене більше нічого, чоловіче, щоб тобі у кошіль покласти, — каже черепаха.
А чоловік їй на те:
— Тоді йди сюди, я тебе покладу в кошіль, і він буде повний.
Схопив він черепаху і поклав у кошіль. Отак підступна черепаха сама стала здобиччю людини і потрапила у свій власний кошіль.