Кохана! Хто не знає, що на гробах часу
Ніколи не буває квітів чи хрестів?
Нема туди й стежок. Хто в безвість відлетів,
Той в забуття проклав собі навіки трасу.
І за такого вже не правлять парастасу,
Ані вичитують у церкві в час постів —
Пропав, немов не жив — ні чуток, ні листів —
Без служби, як то кажуть, вийшов із запасу.
О, скільки тих могил, нескроплених слізьми,
О, скільки тих мерців, забутих між людьми
На людській торговиці, спаленій грозою?!
Кохана! Помолись за наші юнь-літа
І хоч вві сні скропи цілющою сльозою
Того, хто схований живцем і без хреста…
Петро Косенко, 1984