Лиш справдішні меді та дзвін гучний гітари
І світ поезії — небесний дивний дар,
Лиш блиск очей красунь і їх шаленний жар
Та хміль донсель п’янкий і їх вогненні чари,
Лиш з маврами криваві до безумства чвари
І рабство вікове — нечуваний кошмар,
Лиш честі людської зневаженої згар
І переможні горді вольові фанфари
Пісні Астурії вродили голосні,
То радісні, мов день, то наче ніч сумні
Що славлять дух палкий стремління до свободи
И ведуть астуріянців певно через гать,
Щоб побороти назавжди всі перешкоди
І смертю власну смерть назло врагам попрать!
Петро Косенко, 1997