Люстеречко моє, мій щирий давній друже!
Поглянь на мене: я лишилася сама.
Мій світ розтерзаний, життя моє тюрма,
Душа моя вмирає, а йому й байдуже!
Де він? Кому співає «Ой, не шуми, луже»
І з ким раює він — не прикладу ума.
Невже зведе мене в могилу та пітьма,
Що серце змучила внівець моє недуже?
Люстеречко моє! Молю тебе: не плач…
Чи вернеться, чи ні зрадливий утікач,
Не покидай мене, а так навчи любити,
Щоб сум нестерпний мій у небутті поліг,
Щоб жити в світлі дня, щоб жити не тужити,
Щоб падала любов мені з небес до ніг.
Петро Косенко, 1997