Молю: не нарікай на мене за розлуку —
Не винен в тому я, що смертний вир заграв
І юність нашу так жорстоко обірвав,
І без жалю обрік нас на досмертну муку.
Подай мені хоча вві сні на спомин руку
І вибачай: я сон дівочий твій забрав
В світи далекі. Та ж без нього я б урвав
Своє життя гірке, як дивоглядну штуку.
А так я ще живу і в монотонні днів
Відмолюю мій гріх за крадіж ладних снів,
Що красили твої химери молодечі
Життя твого колись посеред бур і злив…
Тобі ж я на взамін в жахливу ніч хуртечі
Палаюче любов’ю серце залишив!
Петро Косенко, 1996