На камені різьба — печальна мати Божа,
Внизу вінчальний перстень в дзюбі голубка,
Розірване кільце лаврового вінка
І дивна, мов жива, в тернах розкішна рожа.
Навколо каменя з левкоїв огорожа
І сум порослого травичкою горбка…
Це тут похована трагедія людська, —
Хороша дівчина, порядна, чесна, гожа.
Ждучи на милого у храмі до вінця,
Померла бідна з горя на руках в отця,
Почувши, що в дорозі з дружбами до шлюбу,
В нещасному випадку любий смерть знайшов.
Здається, перстень падає з тремкого дзюба
А з рожі пелюстки краплисто ронять кров…
Петро Косенко, 1984