Напарфумовану жіночу рукавицю
Колись на цвинтарі я вздрів серед могил,
Узяв її до рук, струснув із неї пил
І в думці пожалів невтішну удовицю,
Що певно поховала тут свою правицю
І разом з нею міць своїх чудесних крил…
Чиєю волею яких таємних сил
Розтрощене життя покладено в гробницю?
Яка вона була? З небачених красунь
Чи зі столітніх ветхих зморщених бабунь?
Ну, а покійник як? Та нам не треба знати
Потворність чи красу незнаних нам людей.
У рукавичці тій ми схильні розпізнати
Трагедію палких нечуваних страстей…
Петро Косенко, 1995