Нащадку мій! Коли життєві буревії
Не раз тебе в дугу безжалісно зігнуть,
Коли отруйлива щоденна каламуть
Без жалю потьмянить твої найкращі мрії.
Коли літа твої крилаті, молодії,
В безплідній боротьбі даремно промайнуть,
Ти, голубе, прозриш і власну журну путь
І запал юности, і стоптані надії
Розважно на долоню власну покладеш,
На все роздивишся і з подивом збагнеш,
Що молодість тебе зелена ошукала,
А старість досвідна неждано завела:
Якби то молодість — краса і сила — знала,
Якби то старість — досвід і знання — могла.
Петро Косенко, 1982