II
Не раз вітрильник мій, пошарпаний вітрами,
Лежить безпомічно на лоні мертвих вод,
Та раптом ввись зривається без перешкод
І блискавично мчить до божеської брами
І вмить спадає в прірву, і чимдуж ярами
Зеленопінних хвиль пірнає в тиховодь,
І знов здіймається, і прогне побороть
Стихію дикої морської панорами.
А стихне вітровій над морем чорний плес
І зорі заблищать із висоти небес,
Я кличу суджену в нестерпному стражданні:
— Хоча на мить одну єдину замаяч!
А море гомонить в знеможенім зітханні: —
Вона завжди з тобою… Не горюй, не плач…
Петро Костенко
Входить до секстету «Моряк семи морів» написаний в 1997 році