Яру Славутичу
Недавно мій земляк, що серед нас є асом
В цеху прекрасного, вабного світу муз,
Мій трунок спробував, підняв мене на глуз
І охрестив мене відразу ловеласом.
Що я скажу на це? Ну, що ж: бувало часом
І я перед красою жмакав мій картуз…
Та хто ж, однак, і справді вільний від спокус
Не упаде, скажіте, перед віщим гласом
Безсмертних, вічних чар жіночої краси?
Та будь же, Господи, що в небесах єси,
Як завжди справедлив: не осуди провини
Наклепників моїх й не став їм це на карб —
Та ж я в піснях своїх, як символ батьківщини,
Оспівував її щонайдорожчий скарб!
Петро Косенко, 1996